-...Ми повинні йти, Холмсе.
- Звичайно, йдіть.
- А ви?
– А я помилуюсь тут видами. На самоті.
– У горах одному небезпечно.
– Не більше, ніж скрізь у нашому недосконалому світі.
— Ти лаявся з банкоматом?
— Я лаявся, а йому не було куди подітися.
- Шерлок, що ти зробив із моїм будинком?
— З будинком усе гаразд, місіс Хадсон, якщо не брати до уваги мертвого серійного вбивцю на другому поверсі — хороші новини для Лондона, погані новини для вашого килимка.
- Я можу довести, що ти створив цілком фальшиву особистість!
— О, просто накладіть на себе руки. Це набагато легше.
— Він пропонував гроші за шпигунство за мною?
- Так...
- Ти взяв?
- Ні...
- Шкода, ми могли б поділити їх, подумай наступного разу...
- Місіс Хадсон, господиня квартири, зробила мені привабливу пропозицію, вона мені зобов'язана. Кілька років тому її чоловікові ухвалили смертний вирок у Флориді, я її врятував.
— Вибачте, ви врятували її чоловіка від страти?
- Ні, я прискорив її.
— Сказати тобі те, що ти вже знаєш?
- Ні, доведи, що це відомо тобі.
— Тут сліди кінчаються. Незрозуміло, куди вони пішли далі. Зрештою, це нічого не дає.
— Ви маєте рацію, Андерсен. Нічого. Крім розміру взуття, зростання, ходи та швидкості ходьби!
- Ганьба Вам, Ватсоне. Місіс Хадсон кине Бейкер стріт? Скоріше Англія впаде!