Юрій Меркеєв. Кесонники та Шаман

«Оленько, рідна моя, якщо все, що ти написала правда, — а інакше я і не наважуюсь припустити, інакше ображаю тебе недовірою, а Любов — пам'ятаєш, —«вірить усім і сподівається», — особливо люблячому і коханому, тоді відкинься все свої страхи, як і я відкинув їх. Ми з тобою не молодики, хоча в душі зберегли щось дуже схоже й рідне — те, що сьогодні вже рідко, де зустрінеш: романтику світлу, не брудну, грубу, а світлу, коли від одного лише вимовлення імені коханої серце піднімається вище хочеться дихати на повні груди. Я щасливий. І не перестану це повторювати. У мене становище особливе – ти знаєш. Щойно не так, і я знову дисидент, і знову під наглядом санітарів у психіатричній лікарні. І наше коханняможе довго перебувати у стані слів - листування. А може, і все життя. Тому відкинься страх: я ніколи нічого від тебе не вимагатиму, ніколи не скажу грубість, ніколи не перетворюся на лайка або хама. Зараз ти для мене Ліки — і в прямому, і в переносному значенні. Ти наповнюєш мене життєвою енергією, як я зараз наповнюю ці слова енергією кохання. Ти маєш це відчувати. Сьогодні вночі сталося диво. Вчора я злякався, що за мною прийдуть і вирішив розірвати з тобою листування, щоб не заподіяти шкоди: слова, якими я хотів тобі писати про наше кохання, були схожі на випотрошених кішок, на трупи слів - ти це відчула б. Відріж у Слова про любов«статевий ознака» і вийде слово-євнух, скопане, порожнє, мертве. Але сталося диво, і я одумався. Ніякого страху не повинно бути в коханні. Я ж закликав тебе до цього.
Тепер я приступаю до роману - нового роману про нашу любов. Для мене це стане найдорожчим дітищем, бо мої слова будуть наповнені щастям. Хочу писати його, думаючи про тебе, подумки присвячуючи його тобі. Хоч і тема там прослизне - психлікарня, - куди ж без божевілля! — але все ж таки роман про велику силу любові. Я став іншим завдяки цій силі. Твій Гліб».

Докладніше

Юрій Меркеєв. Кесонники та Шаман

Але в ті дні щастя було сліпим, як сонце. Вночі купалися голими. Там же у теплій воді при місяці любили одне одного і не могли розлучитися ні на мить. Вдень я відвідував її в одномісному номері, де вона проживала. І кохання наше тривало там. Ми були ненаситні. Вночі я вже чекав її серед кипарисів, і під дзвін цикад ми прямували до моря. По дорозі зі сміхом обривали солодкі плоди тутового дерева, їли великі теплі соковиті ягоди, іноді з пустощів крали персики в покинутому радгоспному саду, який охоронявся завжди п'яненьким і сплячим сторожем дідом Тимофієм; сміялися, дуріли, бігли до моря і кидалися у воду, на березі скидаючи з себе весь одяг. І любили, любили, любили…

Докладніше

Юрій Меркеєв. Кесонники та Шаман

Я вже сказав про те, що вона була приваблива, у неї було хвилясте волосся рудуватого відтінку, але я б назвав цей колір«стиглим каштаном». Очі в неї були незвичайні: на вулиці здавались мені сірими, вдень у санаторії були зеленими, а коли вона вдивлялася в обкладинку книги, якимсь чарівним чином наповнювалися темрявою, і ставали карими під колір волосся. На ній були світлі шовкові пляжні штани, біла блузка з витонченим зображенням половинки серця та крила метелика, що здалеку здавалося і серцем, і метеликом одночасно. Темні сонцезахисні окуляри притримували зверху її чубок, як своєрідний обідок. Шкірана обличчі була дуже ніжна, біла, з невеликими зморшками біля очей, що розбігалися в сторони сонячними промінчиками. Іншими словами, Ольга була красуня.
Дощ за вікном не вщухав. А Ольга не зводила очей із моєї книги. Тоді я встав і підійшов до неї. І простяг книгу.
- Ви автор? — спитала вона, несподівано вкриваючись густим рум'янцем.
- Так, - відповів я.
Вона ще більше зніяковіла, а потім вимовила фразу, яка буквально прицвяхила мене до місця і змусила серце гулко відбивати давно вже не чутну музику несподіваної та неминучої зустрічі двох самотностей. Половинка серця зустрілася цієї хвилини з крилом метелика, і вони таємниче з'єдналися і стали однією живою істотою, ім'я  якій — закоханість..
— Я прочитала ваш роман кілька років тому, — сказала вона. — І уявіть, закохалася в автора через слово. Таке буває. Мої друзі сказали мені, що я божевільна.
— У такому разі обнадії вас. Я теж божевільний.
На вулиці визирнуло сонце. Ми встали і пішли до моря і розмовляли про все на світі і, водночас, ні про що. Ми говорили словами, а у грудях звучала мелодія. Заворожлива настільки, що можна було б просто мовчати і відчувати радість від цього. І все ж таки слова були…

Докладніше