Яке чудове тіло було у цієї дівчини! Ніжна плоть наділяла, приховуючи, кістяк з кращої, найтоншої кістки. Мозок був немов квітуча у темряві світла чайна троянда, рот  пахнув, як легке вино. Під пружними губами білі-білі зуби, брови красиво вигнуті, волосся ласкаво, м'яко гладить молочно-білу шию. Пори були маленькі, щільно закриті. Ніс задерикувато дивився вгору, на місяць, щоки палали, наче два маленькі вогнища. Чуйно пружина, тіло переходило від одного руху до іншого і весь часніби щось співало про себе. Бути в цьому тілі, у цій голові — все одно, що грітися в полум'ї каміна, оселитися в муркотінні сплячої кішки, хлюпатися в теплій воді струмка, що прямує через ніч до моря.

І Сесі, дивлячись на поля, на луки, думала: "Все можна віддати, нічого не шкода, щоб бути з ним разом, з цієї ночі і назавжди". І вона почула здалеку голоси батьків:«Будь обережна. Невже ти бажаєш втратити свою магічну силу? А ти її втратиш, якщо вийдеш заміж за простого смертного. Бережись. Адже ти цього не хочеш?
«Так, хочу, – подумала Сесі. — Я навіть цим готова поступитися хоч зараз, якщо я йому потрібна. І не треба більше метатися світом весняними вечорами, не треба вселятися в птахів, собак, кішок, лисиць — мені треба одне: бути з ним. Тільки із ним. Тільки із ним».