Тільки злетиш, розправиш крильця, відчуєш себе вільним птахом, що ширяє десь високо—високо над грішною землею з її повсякденними проблемами... і тут тебе обов'язково ракеткою по морді — хрясь! І одразу згадуєш — та який же ти птах? Ти розмріяний тенісний м'ячик!

Життя, по суті, просте і грубе, не потрібно ускладнювати її пошуками якогось особливого сенсу в ній, потрібно тільки навчитися пом'якшувати її грубість.

—... скажи, що ти відчуєш, коли дізнаєшся, що людина, яку ти любила і якій вірила, обманювала тебе, використовувала і навіть не поважала, не кажучи вже про кохання?
— Відчую, що я дурниця!

- Я хочу виглядати на балу на 25! Що ти мені порадиш?
- Машину часу.

Як легко вмирає істина, як живуча брехня.

— І, може, ви нарешті перестанете вбивати мене своїм поглядом!
— Та що ви... такої дівчини лопатою не вбити.

Вміння бути щасливою – це особисте досягнення. А я зазвичай у ті хвилини, коли почуваюся щасливою, наче німею. Не можу говорити довгими пропозиціями, все тримається на якихось вигуках, а часто взагалі мовчу.

— Я хочу знати все про вас. Будьте зі мною відверті.
- Навіщо?
- Навіщо? Потім, щоб дізнатися, що ваша бабуся шепнула вам на вушко!
- Замовкни бовдур!
— Але мама завжди вчила мене говорити правду.
- Яка мама? У тебе її ніколи не було!
— А як же я тоді на світ з'явився? Без мами?

- На тиждень пізніше - і довелося б вчити тебе скористатися прокладками.
— Як будь-який нормальний чоловік, який дивиться телевізор, я вмію це робити досконало. Прокладку потрібно облити отруйно-синьою рідиною, а потім стиснути в кулаку.

«Милий Глібушко, привіт! - писала Ольга. — Отримую листи від тебе і, не повіриш, плачу від щастя. Ми потрібні один одному, моя радість, таке дається дуже рідко. Це справді якесь божественне поєднання двох душ. А вже щодо романтики?! Це так. Наді мною весь цей час по-доброму сміялися мої подруги. Вони мене дуже люблять і намагалися якось витягнути зі стану«нічого не хочу». Вони знали про мою нелюбов до чоловіка. І знайомили, і на щось провокували, а я вперлася як баранець, і все твердила про свою Високу планку, без якої мені нічого не треба. І на всі аргументи типу: вік, жіноче здоров'ята інше, - говорила: кожному своє. А мені потрібна Любов! Ну, загалом, Глібушка, без фізіології прожити можна, хоч і часом складно, а без кохання не можна! І почувала себе при цьому останнім із Могікан. Але ні, не одна я така...»