— Я не зміг роздивитись у вашій сестрі навіть маленьких спалахів закоханості!
— Вона дуже сором'язлива.
— Бінглі теж боязкий. І він подумав, що її почуття мало глибоко.
— Моя сестра навіть мені не показує своїх почуттів!
— Немає нічого більш оманливого, — сказав Дарсі, — ніж показна скромність. Під нею часто ховається байдужість до сторонніх думок, інколи ж і замаскована похвальба.
Якою стрімкістю володіє жіноча уява! Воно перескакує від простого схвалення до кохання та від кохання до шлюбу в одну хвилину.
— Цікаво, а хто першим виявив, що поезія вбиває кохання?
— Я думав, поезія кохання живить.
— Міцне, пристрасне кохання, мабуть. Але легкої прихильності вистачить одного поганого сонета для того, щоб померти.
— А що, на вашу думку, може її зміцнити?
— Танці. Навіть нехай обидва партнери майже нестерпні.
Я не вмію забувати дурість і пороки ближніх так швидко, як слід, так само, як і нанесені мені образи.
— А чим викликане ваше запитання?
- Спробою зрозуміти вас, містере Дарсі.
— І це вам вдається?
- Анітрохи. Думки про вас такі різні, що я просто збентежений.
— Я допоможу вам запровадити ясність у майбутньому.
— Я справді позбавлений властивого деяким людям таланту, — відповів Дарсі, — вільно розмовляти з людиною, яку раніше ніколи не зустрічав. Мені нелегко, подібно до інших, підлагоджуватися до тону його міркувань або вдавати, що мене цікавлять його справи.
— Я послав за своїм лікарем, він буде за годину.
— За годину він помре. Він втратив півпінти крові за дві хвилини.
— Як непристойно стікати кров'ю на чужій підлозі… в цю пору року… Що скаже леді Кетрін?