Будь- які двері, як її не латай, назавжди залишаться дверима, поки стоїть будинок.

Її губи.
Вони ліниво ковзають поверхнею моїх власних губ, і не думаючи пірнути глибше, ніяким сертифікатом по дайвінгу тут і не пахне, про запахи взагалі не йдеться. Її губи - не солоні і не солодкі, в них немає  ні гостроти, ні гіркоти, з тим самим успіхом можна було б цілуватися з пластиковим стаканчиком. Напевно, це найдивніший поцілунок у моєму житті, сам факт його існування безглуздіший, у ньому немає  і натяку на світле майбутнє, на прогулянки під дощем, на зім'яті простирадла та каву вранці, на покупку гірського байка, дигерство та відвідування релігійних святинь Ближнього та Середній Схід. В ньомунемає  і натяку на одкровення про колишніх коханців, дитячі хвороби і юнацьких фобіях,«я так хочу тебе, ліфт - найкраще місце, тільки не забудь про гумки» - зовсім не той випадок. Зовсім не той поцілунок.
Зовсім не той. І все ж, все ж таки...
Мені страшно подумати про те, що він колись скінчиться.

Хами трохи схожі на наслання: якщо не приділяти їм уваги, вони швидко тьмяніють, а іноді навіть зникають – принаймні з твого життя.

Люди кумедно влаштовані: у критичних ситуаціях багато хто з нас намагається робити не те, що дійсно необхідно, а те, що ми найкраще вміємо.

Я дуже люблю життя у всіх його проявах – за умови, що ці самі прояви відрізняються деякою різноманітністю.

Коли я посміхаюся, це завжди означає, що життя продовжується. Найкорисніший із моїх умовних рефлексів, щоб я без нього робив?!

Тільки зробивши перший крок, можна приступити до наступного.

Ти — реалістичний циніком, який насправді оптиміст.

- У нас чудові стартові позиції: кандидат-масажист, зараз зайнятий - шукає розетку. Передвиборної програми немає, з пресою не домовилися, на сім днів.
- Ідемо.
— Звичайно...
— А гроші?
— Залишаємось...
— Звичайно...

Тіло зніяковіло натякнуло, що не проти втратити свідомість. Я погрозив йому кулаком: тільки спробуй!