— Загалом четверо найкращих міжнародних кілерів розмістилися на відстані плювка від вашої квартири. Чи не хочеш зі мною чимось поділитися?
- Я переїжджаю?

- Так, але я не більшість.
— Скромність — його коник.

— Ви не дуже боїтеся.
— Ви не дуже лякаєте.

— Люди подумають...
— Мені байдуже, що люди думають.
— А тобі неважливо, якщо вони подумають, що ти дурень чи неправий?
— Ні, це зробить їх дурнями чи неправими.

Якщо майбутнє моє чорно, то краще думати про нього з холодним спокоєм, як личить чоловікові, а не розцвічувати його порожньою грою уяви.

— Я мушу зайнятися справою.
— Ти щойно повернувся, когось загарпунивши, і тобі знову нема?!
- Це було вранці!

- Не витріщайтеся!
- Чому? Ви ж витріщаєтеся.
— Обом не можна.

Мені завжди було прикро за графа Монте-Крісто. На що він витрачав свої багатства, таланти?

— Ти так на метро їхав?
- Ніхто з таксистів мене не брав.

- О, слухай. Може нарешті обійдешся без цього?
- Тобто?
— Я про твій звичай загадково рухати вилицями і піднімати комір нагору. Ти і без цього крутий.
- Я... Я так не роблю!
- Робиш.