- Я знаю, що ти справжній.
- На 100%?
— Ніхто не може прикидатися таким занудою цілодобово.

- Коли ми домовлялися?
- Вчора.
- Вчора мене не було вдома, я був у Дубліні!
- Не моя вина, що ти не слухав.

— Я тобі казав, не розумь!
— Я не можу відкриватись і закриватися, як кран!

— Здається, місіс Хадсон дізналася про його дружину в Данкастері...
— Що буде, коли вона  дізнається про дружину в Ісламабаді?

— Ваш друг...
— Знаєте, що б Ви не сказали, я підтримаю на всі сто відсотків.
—... Зарозумілий жлоб.
— Ще слабкувато. Говорили й значно жорсткіше.

[Джону надягають кайданки]
Шерлок: Ти теж зі мною?
Джон: Так! Виявляється, не можна врізати в носі шефу поліції!

- Доктор Ватсон, чому він так робить зі мною? Безумство якесь.
— Так, але хтось переконав його, що ви не скажете правду, доки не опинитеся від страху.
- Хтось?
— Може, я.

- Я злий.
- Все гаразд, Джон. У цьому нічого  незвичайного. Він змушує нас це відчувати. Всі позначки на моєму столі і цей шум, постріли о пів на другу ранку...
— Так.
—... прокляті зразки у холодильнику. Уяви, зберігати тіла поруч із їжею.
- Так.
- І сварки! До ручки мене доводив своєю легковажною поведінкою!
— Послухайте, взагалі-то я не настільки злий, гаразд?

Він пише сумну музику, не їсть, майже не каже, тільки сперечається з телевізором. Я б сказав, що в нього розбите серце... Але ж це Шерлок. Він завжди веде себе так.

- Стоп, стоп, стоп! Він ніяк не може бути батьком - глянь на відвороти його джинсів!
— Так, знайомити тебе з телевізором було необачно.