Справа в тому, що й до війни львівським євреям періодично діставалося. Як правило, від українців. Сьогодні про це не кажуть. Може, просто забули. Але ж так було.

У найсуворіші морози до Варшави із західних областей Польщі почали надходити транспорти з євреями. Живими до кінцевого пункту добиралися мало хто. Їх довго везли з рідних місць у телячих пломбованих вагонах, без їжі, води та тепла. Коли транспорти прибували на місце призначення, живими залишалося не більше половини відправлених, та й ті з важкими обмороженнями. Померлі, одеревівши на холоді, стояли в тісному натовпі серед живих і валилися на землю, щойно відчиняли засуви вагонів.

Там, де для чоловіка смислова прірва, жінка завжди переправиться на гумці для панчох.

Коли тобі просто страшно – це не соромно. Соромно, коли від страху ти брешеш чи робиш підлості.

Іди своїм шляхом, і нехай інші кажуть що завгодно! Іди якнайдалі! Не можеш іти, повзи! Але так чи інакше рухайся! Ніякої кінцевої мети в тебе немає. Ти ніколи не скажеш собі, що досяг того, чого хотів, і можеш заспокоїтись. Твій шлях не має принципового кінця. Він може обірватися з незалежних від тебе причин. Це буде кінець твого життя, але не кінець твого шляху.

Я іноді думаю, що інтроверти створені для життя за старих часів.

Ніколи не вір у те, що друкуєш, і ніколи не друкуй того, у що віриш.

... і придбав незабаром звичку знаходити тисячу відмінностей там, де інші бачать лише одноманітність.

Більшості гідних людей не спиться ночами, і, мабуть, тому в цьому світі такий бардак.

Бажаючи впізнати людину, ми цікавимося її життям аж до найдрібніших подробиць, бо будь-який індивід є біографією, своєрідною розповіддю. Кожен з нас збігається з єдиним у своєму роді сюжетом, що безперервно розгортається в нас і за допомогою нас. Він складається з наших вражень, почуттів, думок, дій та (далеко не в останню чергу) наших власних слів та оповідань. З погляду біології та фізіології ми не так сильно відрізняємося один від одного, але в часі — в безперервному часі долі — кожен з нас унікальний.