Пияцтво я вважав морально виправданим. Більше того, я ставився до нього як до явища неминучого в умовах Росії, причому як до явища соціального, а не медичного. У Росії алкоголь ніколи не був елементом звичайної їжі, як у багатьох інших місцях планети. Він завжди був елементом державної політики. Головними причинами пияцтва завжди були бідність та убожество життя, а також психологічні драми, породжені безвихіддю становища та розпачом. У перші повоєнні роки пияцтво набуло такого розмаху, якого не було за всю минулу історію Росії. Не було коштів на гарну їжу та одяг. А на пияцтво вистачало. Воно було дешевшим.Люди пережили нечувані поневіряння та горе. У п'яному вигляді це на якийсь час забувало. Життя ставало трохи яскравішим і веселішим. Відносини з людьми ставали душевнішими. Влада навмисне підтримувала пияцтво як засіб відвернути увагу людей від їхнього тяжкого становища. Алкогольні напої продавали всюди. На вечорах відпочинку, які регулярно влаштовувалися у всіх установах та підприємствах, неодмінно працював буфет.