Навіть найпрекрасніша річ не цінніша за людську душу.

Вдвічі дає той, хто дає скоро.

Чи можна назвати прогресом науки таку ситуацію, коли спеціалізація дробить будь-яку діяльність — пізнавальну, творчу, інтелектуальну, творчу, тож у будь-якій спеціальності кожен дедалі глибше орає свою дедалі меншу ділянку? Якщо машини роблять розрахунки швидше та краще, ніж жива істота, навіщо йому рахувати? Якщо системи фотосинтезу створюють їжу більш різноманітну та здорову, ніж хлібороби, пекарі, кухарі, кондитери, навіщо обробляти поля та займатися помелом борошна чи хлібопеченням? Чому ж цивілізація при такому соціалізмі не розсилає на всі боки неба рецепти власної досконалості та комфортності? Але навіщо їй це, власне, робити, коли вона  взагалі вже не існує як спільнота ненаситних шлунків та умів.

Хороший поліцейський хронікер швидкий як вітер, поліцейських називає не інакше як«наші хлопці», відрізняється детективними нахилами і вміє проникнути будь-куди.

... Хитруни часто впадають у халепу, приписуючи іншим свої власні розрахунки.

Очевидно світ не такий поганий, якщо в ньому зустрічаються добрі люди!

Він був небезпечною людиною із захоплюючими промовами та ласкавим зверненням. Крім того, його оточував ореол таємничості та невідомих пригод, а це збуджує в жінці спершу цікавість, а потім – кохання.

Завиває вітер
білий сніжок.
Під сніжком – льодок.
Слизько, тяжко.
Кожен ходок
ковзає — ах, бідолаха!

Якщо хороше і погане знаходиться в рівновазі, то погане загартовує нас, а хороше – піклується про нас і допомагає нам бути здоровими.

Уяві потрібен простір — простір народжується лише таємницею.