Набагато легше змиритися з втратою коханої людини, знаходячи втіху в тому, що вона принаймні щаслива. Адже в цьому і полягає справжнє кохання, хіба ні? У будь-якому разі, у побажанні щастя тому, кого любиш.

І ось настав понеділок, але Соні вже не було.
Уве і сам точно не знав, чому перетворився на суворого мовчуна. Чи тому, що став більше розмовляти сам із собою. Або ж помалу виживав з розуму. Сам ні-ні й думав про це. Виходило так, що не підпускає він до себе людей зі страху, як би пам'ять про дорогий її голос не потонула в гомоні їхніх сварливих голосів.

Можливо, ми продовжуємо існувати рівно стільки, скільки існує наша свідомість? День, коли людина прокидається, не усвідомлюючи себе, свої думки, плани і стан, є днем ​​його смерті.

Коли людина стає журналістом, від неї вимагають самообмеження і поза редакцією. Будь-яка ініціатива, не пов'язана із«завданнями редакції», визнається такою, що вступає в конфлікт із професійними обов'язками журналіста.

Яка у неї є зброя? Тільки її вірність.

Якоїсь миті він раптом зрозумів, що вмирає, але потім ця думка здалася йому безглуздою — помирати має бути неприємно, а зараз йому стало по-справжньому добре.

Чимало жінок, за сучасними поняттями навіть дівчат, яким ще немає тридцяти, а виглядають вони вже як пенсіонерки — через потяганість чи невдоволення.

Дуже важливо підживлювати свій розум, перебувати у постійній готовності сприймати нову інформацію.

Чому розпад Союзу спричинив таку неймовірну людську аварію? Люди втратили віру у справедливість? Але й справедливості не було. Не було справедливості, а віра в неї була. Але чого люди собі рішуче не уявляли — то це натиску і масштабів майбутньої несправедливості та повної, цілковитої байдужості до їхньої, звичайних людей, людської долі.

Ти когось хочеш переконати, що закоханий? Але подумай, хіба ж це нормально - бажання демонструвати своє кохання? Мені здається, треба бути тихішим, обережнішим, краще нехай ніхто не знає, адже кохання — таємниця твоя душевна.