— А взимку, коли ти прийдеш до мене в гості, я тобі скажу:«А пам'ятаєш, Їжачку, ми з тобою влітку бігали галявиною, пам'ятаєш, зустріли Звіробоя, а він — ось він, на грубці!» — І нам одразу стане тепло і весело, ніби повернулося літо.

Після довгої розлуки вони сіли на ганку і, як завжди, заговорили.
— Як добре, що ти знайшовся, — сказав Ведмедик.
- Я прийшов.
— Ти уявляєш, якби тебе зовсім не було?
— Ось і прийшов.
— А де ж ти був?
— А мене не було, — сказав Їжачок.

- А ось і ти! — сказав Ведмедик, якось прокинувшись і побачивши на своєму ганку Їжачка.
- Я.
- Де ж ти був?
— Мене дуже довго не було, — сказав Їжачок.
— Коли пропадаєш, треба заздалегідь попереджати своїх друзів.

— Мені б знаєш, чого найбільше хотілося? — подумавши, сказав Ведмедик, Їжачку. — Мені найбільше хотілося б, щоб на кожній твоїй голці виросло по шишці.
— А що б потім виросло?
— А потім ти став би справжньою ялинкою і жив цілих сто років.
- Це добре... А як би ти зі мною розмовляв?
— Я забирався б на саму маківку і шепотів у тім'ячко.

«Бує ж — топиш грубку, дивишся на вогонь і думаєш: ось вона яка, велика зима!
І раптом прокидаєшся вночі від незрозумілого галасу. Вітер, думаєш, вирує завірюха, але ні, звук не такий, а далекий якийсь, дуже знайомий звук. Що ж це таке? І засинаєш знову. А вранці вибігаєш на ганок — ліс  у тумані і жодного острівця снігу не видно ніде. Куди ж вона поділася, зима? Тоді збігаєш із ганку і бачиш: калюжу.
Справжню калюжу серед зими. І від усіх дерев йде пара. Що ж це таке? А це вночі пройшов дощ. Великий, сильний дощ. І змив сніг. І прогнав мороз. І в лісі стало тепло, як буває лише ранньою осінню».
Ось як думав Ведмедик тихим теплим ранком посеред зими.

— А коли тебе не було, ти десь був?
- Угу.
- Де?
- Там, - сказав Їжачок і махнув лапою.
- Далеко?
Їжачок зіщулився і заплющив очі.

Ось і сьогодні Їжачок сказав Ведмедику:
— Як все-таки добре, що ми одне в одного є!
Ведмедик кивнув.
— Ти тільки уяви собі: мене немає, ти сидиш один і поговорити нема з ким.
- А ти де?
— А мене нема.
— Так не буває, — сказав Ведмедик.
- Я теж так думаю, - сказав Їжачок. — Але раптом ось мене зовсім немає. Ти один. Ну що ти робитимеш?..
— Переверну все вгору дном, і ти знайдешся!
- Немає  мене, ніде немає!
— Тоді, тоді… Тоді я вибіжу в поле, — сказав Ведмедик. - І закричу: "Е-е-е-жи-и-и-к!", І ти почуєш і закричиш: "Ведмежоно-о-о-ок!..". Ось.
- Ні, - сказав Їжачок. - Мене ні крапельки немає. Розумієш?
— Що ти пристав до мене? — розсердилося Ведмежа. — Якщо тебе нема, то й мене нема. Зрозумів?

– А коли я вам більше подобаюсь – вранці чи ввечері?
- Мені - вранці, - сказало Ведмежа.
- А чому?
- Тоді попереду цілий день...

— Обов'язок кожного — працювати, — говорив Мураха, притулившись до гарячої грубки. - Кожен день...
«Я зробив це», подумав Ведмідь. — Ну як він не розуміє, що це літо, що воно коротке, що воно ось-ось скінчиться...»