Сергій Козлов. Їжачок в тумані

— Давай нікуди не відлітати, Їжачку. Давай назавжди сидіти на нашому ґанку, а взимку — в хаті, а навесні — знову на ґанку, і влітку — також.
— А у нашого ґанку потихеньку відростатимуть крила. І одного разу ми з тобою разом прокинемося високо над землею.
«Це хто там біжить унизу такий темненький?» — Запитаєш ти.
— А поряд ще один?
— Це ми з тобою, — скажу я. "Це наші тіні", — додаси ти.
Докладніше

Сергій Козлов. Їжачок в тумані

— Я неодмінно, ти чуєш? Я обов'язково, — сказав Ведмедик. Їжачок кивнув.
— Я обов'язково прийду до тебе, хоч би що трапилося. Я буду біля тебе завжди.
Їжачок дивився на Ведмедика тихими очима і мовчав.
- Ну чому ти мовчиш?
— Я вірю, — сказав Їжачок.
Докладніше

Сергій Козлов. Зимова казка

- Що ти тут робиш? — спитало Ведмедик.
— Чекаю, коли ти одужаєш, — відповів Їжачок.
- Довго?
- Усю зиму. Я, як дізнався, що ти об'ївся снігом — одразу перетягнув усі свої припаси до тебе…
— І всю зиму ти сидів біля мене на табуретці?
— Так, я напував тебе ялиновим відваром і прикладав до живота сушену траву…
— Не пам'ятаю, — сказав Ведмедик.
- Ще б! — зітхнув Їжачок. — Ти всю зиму казав, що ти сніжинка. Я так боявся, що ти розтанеш до весни.

Докладніше

Сергій Козлов. Щоправда, ми завжди будемо?

— Ось ми з тобою говоримо, говоримо, дні летять, а ми з тобою все говоримо.
— Говоримо, — погодився Їжачок.
— Місяці минають, хмари летять, дерева голенькі, а ми всі розмовляємо.
— Розмовляємо.
— А потім усе зовсім пройде, а ми з тобою вдвох лишимося.
- Якби!
— А що ж із нами станеться?
— Ми також можемо пролетіти.
— Як птахи?
- Ага.
- А куди?
— На південь, — сказав Їжачок.

Докладніше