Е. С. Паперна. Парнас дибки. Літературні пародії

Так, я вбив! Інакше я не міг,
Але не клич мене вбивцею в рясі.
Був беззавітно мною любимо бульдог,
Я не шкодував йому кісток та м'яса.
І все ж таки вбив! Викравши мій ростбіф,
Він із бульдога став простим дворняжкою.
Так чи міг жити він, серце мені розбивши
І затьмаривши мій мозок турботою тяжкою.
Докладніше

Е. С. Паперна. Парнас дибки. Літературні пародії

Наша баба гірко плаче:
— Де мій козлик? Де він скаче? -
У ліс помчав твій рогач.
А живуть у лісовому селищі Живодери,
злі вовки
І напали на нього
Ні з того, ні з цього. Повалили козю на підлогу,
відірвали козі лапи.
Згризли спинку, шию, груди -
Козю нам уже не повернути.
Тягне бабця по доріжці
Козячі ніжки, козячі ріжки...
— Нізащо я їх не кину,
Бо він гарний.

Докладніше

Е. С. Паперна. Парнас дибки. Літературні пародії

Поп сив і старий. Очі червоні від сліз.
Одна турбота – запалювати лампади.
Дружина у труні. І донька за огорожею.
Останній друг - худий, облізлий пес. Тепер попу вже небагато треба:
Краєць хліба, пачку цигарок.
Але жадібний пес. З ним жодного сладу.
Лукав, хитрий. І м'ясо він забрав. Ні, так не можна! В очах втомленого полум'я.
Піп, шкутильгаючи, тягнеться в сарай.
Бере сокиру. І, наточивши об камінь,
Псу каже востаннє: прощай.

Докладніше