— Це моя остання війна … чи виграю я її, чи програю.

— А вам доводилося раніше програвати війни?

— Думаєш, я став би тим, хто є, якби програвав війни?

— Навіщо така мила дівчина сама їде до Королівської гавані?

— Вбити королеву.

— Пес намагався мене продати, але був поранений у поєдинку. Він благав мене вбити його, але я відмовилася. І лишила його в горах вмирати. Мені хотілося, щоб він страждав. Я його ненавиділа. Ненавиділа! Це не брехня!
— Дівчинка бреше мені, багатоликому богу, собі.

- А як Ви спите?
— Як і всі інші, мабуть.
— Ви стільки побачили, стільки жахливого.
- Так. Але я побачив і гарне. Хоч і не так багато.
— Але як можна заснути, тримаючи такі речі у пам'яті.
- Ти нічого не бачила. Я вже постарався.
— Коли я заплющую очі, я бачу їх. Їх усіх. Як вони стоять там. Джоффрі, королева та моя сестра.
— Знаєш, у нас із тобою є дещо спільне. Правда. Я був, напевно, на пару років старший за тебе, коли мого брата закололи в серціу мене на очах. Той, хто його проткнув, не був злим чоловіком. Віллем. Так його звали. Він втік, ніхто й сплюнути не встиг. А я стояв там і дивився, як вмирає мій брат. Але ось що цікаво: зараз я вже не можу згадати обличчя мого брата. А Віллем... О так, він був красенем. Рівні білі зуби, блакитні очі, підборіддя з ямочкою, що так подобаються дівкам. Я думав про нього, коли працював, коли пив і навіть коли сра. Дійшло до того, що я повторював його ім'я щоночі перед сном. Віллем, Віллем. Немов молитву. І одного разу Віллем повернувся назад у місто. Я так глибоко всадив сокиру в його череп, що з нею його й поховали. Кінь Віллема довіз мене до стіни, і з того часу я ношу чорне.

— Не варто ображати тих, хто вищий за тебе.
— Тоді мені нікого не можна ображати.

— Людина сплачує борги. Людина має три.
- Чого?
— Червоний Бог  отримує своє, люба дівчинко, і лише смертю можна платити за життя. Ти врятувала мене й тих двох. Забрала три смерті у Червоного Бога. Їх треба повернути. Назви три імені та людина все зробить.

Ми не стали тими, ким хотіли. Світ не дозволяє дівчатам вибрати, ким вони хочуть бути.

— Говорять, його не можна вбити.
— І ти віриш у це?
— Ні, мілорде. Вбити можна будь-кого.

- Меч  не тримають двома руками.
— Він надто важкий.
- Він тяжкий настільки, щоб ти зміцнів.