— Ну як твоє вигнання, братику?
— Я відсутня лише чотири хвилини.
- Я сподіваюся, ти засвоїв урок?

Потрібно контролювати свої емоції.
Спочатку відвернути жертву. Потім блокувати його джеп... Прямим кросом у щоку. Збити з пантелику. Від шоку він махатиме руками... Виставити блок. І удар у корпус. Блок зліва... Удар у щелепу. І – перелом. Зламати ребра. Вдарити подих. Повністю вибити щелепу... І удар із ногою в діафрагму.
В результаті — дзвін у вухах, щелепа вибита, три ребра тріснуті, чотири зламані. Крововиливи в діафрагмі.
Фізичне відновлення – шість тижнів, повне психологічне відновлення – шість місяців. Можливість начхати в потилицю... нейтралізована.

Шерлок: Та помовчите ви всі! Ні звуку, ні слова, ні єдиного подиху! Я думаю! Андерсене, дивись убік – відволікаєш!
Андерсен: Що? Моє обличчя відволікає?
Лестрейд: Всім завмерти і тихо. Андерсен, відвернися.

- Це було неймовірно!
- Ти так думаєш?
- Думаю! Надзвичайно, зовсім, дивно!
— Зазвичай люди кажуть не так.
— А як кажуть люди?
—«Пішов до біса!»

А як добре дихається свіжим ранковим повітрям! Бачите ось ту маленьку хмарку? Воно пливе, як рожеве перо гігантського фламінго. Червоний диск сонця ледве продирається вгору крізь лондонський туман. Воно світить багатьом добрим людям, які люблять вставати зранку, але навряд чи є серед них хоч один, хто поспішає по більш дивній справі, ніж ми з вами. Якою нікчемною здається людина з її жалюгідною амбіцією та мріями у присутності цих стихій!

- Я знаю, що ти справжній.
- На 100%?
— Ніхто не може прикидатися таким занудою цілодобово.

— Вибачте. Невдалий день для смерті...
- О? Виникли варіанти краще?

Нас усіх переслідують привиди минулого, Ватсон, що затьмарюють нам сонячні дні.

- Коли ми домовлялися?
- Вчора.
- Вчора мене не було вдома, я був у Дубліні!
- Не моя вина, що ти не слухав.

— Я тобі казав, не розумь!
— Я не можу відкриватись і закриватися, як кран!