- Ти в порядку?
— Ти не єдиний, хто це запитує.
- І що ти відповідаєш?
— Що я гаразд.
— Ти хоч раз мала це на увазі?
- Ні.

- Вау, Деймон! В якісь повіки ти будеш обережним.
— Так, Стефан, я перетворююсь на тебе. І це сумно для нас обох.

«Коли ви отримуєте занадто далеко, я не буду там, щоб допомогти, кожну секунду, кожен день, поки ви більше не потрібен.
- Чому?
— Бо зараз... ти все, що маю.

— Їй потрібний захисник, а не ґвалтівник.

- Деймон, ти йдеш із нами?
— У гості до ще однієї симпатичної дівчини? Думаєш, я проґавлю таку можливість?

Якщо я дозволю собі бути небайдужим, то все, що я відчую – це біль.

— Так, усі ми сьогодні будемо нудними школярами, які мешкають у світі, в якому слово на«в» не вимовляється.
— Заметано.
— А потім ти відведеш мене на оглядове колесо, на самий верх. Потім поцілуєш мене і моє серце затремтить як у нормальної школярки, як тобі такий план?

Не можна здаватися лише тому, що маємо мало шансів. Ми маємо боротися, бо інакше залишається лише одне — здатися.

— Я просто хочу сказати, що не всі можна зіпсувати. Аж раптом вона  добра і все тут.
— Не буває просто добрих. Ось побачиш.

- Анна забрала Олену!
— Так, я зрозумів це, прослухавши 600 повідомлень на автовідповідачі.