— Я завжди хотів знати, — гірко промовив Іпслор. — Що в цьому світі є такого, через що варто жити?
Смерть обміркував його запитання і нарешті відповів:

— Кішки. Кішки — це добре.

Спокійніше, Білле, а то твій передчасний інфаркт зіпсує мені відпустку.

Будь ласка, не хвилюйтеся, нехай я вам щойно пригрозив.
Все це — хвастощі — я не лютий.
Я не злий.
Я - підсумок.

- Я завжди хотів знати, - гірко промовив Іпслор, - що в цьому світі є такого, через що варто жити?
Смерть обдумав його запитання і нарешті відповів:
- Кішки, коти - це добре.

Це аристократи, хлопчику. Вони собаку з'їли на тому, щоб не бачити і не помічати того, що в них під носом.

- Я мертва?
— Відповідь на запитання, — сказав Смерть, — знаходиться десь між ні і так.

Люди помічають фарби дня тільки при його народженні та згасанні, але я виразно бачу, що кожен день з кожною секундою протікає крізь міріади відтінків та інтонацій.
Єдина година може складатися із тисяч різних фарб.

Втрата - щось більше, ніж просто смерть, а горе надає емоціям сірий відтінок.

Життя – це звичка, від якої важко відмовитись. Одного подиху завжди мало. Одразу хочеться зробити другий.

Я живу за законами Періш: шукаю крапельку захоплення, трохи божевілля, все те, без чого жити не можна.