Вона відчувала непереборне бажання сказати йому, наче найбанальніша з усіх жінок: Не відпускай мене, тримай мене біля себе, укрий мене, зроби мене своєю рабинею, будь сильним! Але це були слова, які вона  не могла і не вміла вимовити. Випустивши його з обіймів, вона  тільки й сказала: — Я дуже рада, що я з тобою. — Це було найбільше, що вона вміла сказати за її стриманої вдачі.

— Повторення, нескінченне повторення тих самих досягнень і помилок, у всіх і кожного, за всіх часів.
— Так, і я, мабуть, повторю нескінченне приготування обіду.