— Думаєш, вона ще довго злитиметься на мене?
— Ну, частіше говори про цей шар світла, що торкнувся твого серця, і вона заспокоїться.
- Тобто, якщо я правильно зрозумів, - сказав Гаррі, коли пояснення Рона (з супутніми жестами) наблизилося до завершення, - снітч, що спіймав, отримує сто п'ятдесят очок?
— Так…
— Як багато десятиочкових голів зазвичай забиває команда без урахування снітчу?
— Ем, п'ятнадцять чи двадцять у іграх професійного рівня.
- Якась дурість. Це порушує всі можливі засади створення ігор. В іншому правила ніби нічого, спорт як спорт, але ось снітч, який, як говориш, практично завжди приносить команді більше очок, ніж решта членів команди, і таким чином визначає результат матчу... Два ловці літають по полю, майже не взаємодіючи з іншими гравцями, і кожен з них сподівається, що йому пощастить помітити снітч першим.
- Справа не в везінні! - заперечив Рон. - Потрібно, щоб твої очі рухалися особливим чином...
- У цьому ні взаємодії з іншими гравцями. Невже справді так цікаво дивитися, як хтось майстерно рухає очима? І коли одному з ловців нарешті вдається спіймати снітч, то цим він знецінює роботу, виконану рештою гравців. Начебто взяли нормальну гру і додали до неї безглузду позицію, щоб хтось міг стати Найважливішим Гравцем, не вникаючи в суть і не беручи участь у загальному процесі. Хто був першим ловцем? Принц-ідіот, який хотів грати в квідич, але не міг вивчити правила?
— Одна людина не може стільки відчувати відразу — вона розірветься.
— Якщо у тебе емоційний діапазон, як у чайної ложки, це не означає, що в нас такий самий.
Капелюх закликав бути хоробрими і сильними в цей тяжкий час. Легко їй казати, так? Вона ж капелюх!
— Не можу повірити нашому успіху, — гірко сказав Рон. — З багатьох дерев, про які ми могли б вдаритися, ми вибрали саме те, що може дати здачі.
— Хоча попереду на нас чекають випробування, у нас є те, чого немає у Волан-де-Морта.
- Так?
- Те, за що варто боротися!
— А якщо я змахну паличкою і нічого не станеться? - поцікавився Гаррі.
— Тоді відкинь паличку вбік і дай йому кулаком у ніс, — порадив Рон.
- А чому ти не вдягнув свій светр, Роне? - обурився Джордж, - Давай-давай, адже вони мало того, що красиві, так ще й дуже теплі.
- Ненавиджу бордовий колір, - простогнав Рон, одягаючи светр.
— А на твоєму жодних букв, — хмикнув Джордж, роздивляючись молодшого брата. — Думаю, вона думає, що ти не забудеш, як тебе звуть. А ми теж не дурні - ми добре знаємо, що нас звати Дред і Фордж.
Кинути Герміону? Ти з глузду з'їхав! Та ми без неї і пару днів не протримаємось!... Тільки не кажи їй, що я це сказав.
- Може, він захворів, - з надією в голосі припустив Рон.
— А може, зовсім пішов? Через те, що місце викладача захисту від темних мистецтв знову дісталося не йому?
— А може, його вигнали? - натхненно мовив Рон. — Його всі терпіти не можуть…
— А може, — промовив ззаду чийсь крижаний голос, — він зараз стоїть і чекає, коли ви двоє розкажете йому, чому ви повернулися до школи не потягом.