— Стіни монастиря… Повітря монастиря!… Мене завжди сюди тягнуло.
— Тягнуло, звичайно, монастир жіночий!

— Гаразд, приведіть Араміса. Я вже бачив, як він штопав поранених.
— Нічого, я багато спостерігав за ним.
- Ти!?
— Дайте мені голку.
— Заради всього святого, благаю вас, тільки не ви, будь ласка! Взагалі мені вже краще! Згоден спливти кров'ю!

Шлях завжди здається набагато коротшим, якщо подорожуєш удвох.

Ти зухвалий, самовпевнений, нестриманий і навряд чи доживеш до заходу сонця, але ти мені подобаєшся.

— Раніше ми, бувало, їздили швидше.
— Але так раніше.
— А хіба з того часу щось змінилося?
- 20 років минуло...
- І що?
— Наші коні постаріли.

Розсудливість відрізняє доблесть від нерозсудливості.