Скільки все-таки горя і туги вміщується у двох таких маленьких цяточках, які можна прикрити одним пальцем, — у людських очах.

Чийсь наказ перетворив ці безмовні постаті на наших ворогів; інший наказ міг би перетворити їх на наших друзів. Якісь люди, яких ніхто з нас не знає, сіли десь за стіл і підписали документ, і ось протягом кількох років ми бачимо нашу найвищу мету в тому, що рід людський зазвичай таврує зневагою і за що він карає найтяжчою карою.

Мене можуть убити, це справа випадку. Але те, що я залишаюся в живих, — це справа випадку.

Коли людина самотня, вона починає придивлятися до природи та любити її.

Припустимо, ми залишимося живими; але чи будемо ми жити?