Я й не підозрювала, що в мене сумний вигляд. Я думаю, це тому, що я одна, все одна, з усім моїм добром, з усім моїм злом. Нема кому простягнути руку. Хто підходить до мене, того не треба; а кого б хотіла... той іде повз.
— Ви дуже любите свою батьківщину? - Промовила вона несміливо.
- Це ще не відомо, - відповів він. – Ось коли хтось із нас помре за неї, тоді можна буде сказати, що він її любив.