— Він жахливо поводиться.
— Проте ефективно. Злитися на Каза за безжалісність — все одно, що злитися на плиту за те, що вона гаряча. Ти ж знаєш його.

- Я не худа! — розгнівалась Ніна.
— Леннокс казав, що якби ти була однією з його овець, він би кинув тебе в пагорбах, — посміхнулася Леслі.

- Доброго дня.
- Доброго дня. Скільки віз Вам ще треба? Ви вже робили фото, я навіть ваше обличчя пам'ятаю.
- Яка у Вас гарна пам'ять?
— Пам'ять у мене погана, у Вас обличчя гарне.

- Насте, а чому в тебе такі брудні ноги? - Запитала Ніна.
- Так я ж скрізь ходжу.
– А руки чомусь брудні?
– Але ж я все чіпаю.
– Так. А шия чомусь брудна?
- Ну, я перекидаюся іноді.

- Просто довірся мені.
— Каз, я не довірила б тобі й шнурки на своєму взутті зав'язати. Ти обов'язково їх вкрав би.

У мене теорія на цю тему. Ось у мене є вся моя енергія, так? І я її хочу віддавати лише тобі. Бо ти мій. І доки я її всю тобі віддаю, у нас з тобою все буде добре. Ми будемо разом, і з тобою нічого поганого не станеться. Це як таке захисне поле у ​​фантастиці. Як невидимий купол над нами. Над тобою. А якщо я почну віддавати ще комусь частинку своєї енергії, то це поле одразу ослабне. Нас і один одного не притягуватиме, і в куполі будуть тріщини. І тоді він може звалитися нам на голови. Мені – і тобі. Я цього не хочу. Я цього боюсь. Адже я люблю все-таки.