- Чому я тут?
— Твоє життя — це сума залишків неврівноваженого рівняння, властивого програмуванню Матриці. Ти – можливий результат аномалії, яку, незважаючи на мої щирі зусилля, мені не вдалося усунути з того, що інакше було б гармонією математичної точності.

— Чому, містере Андерсон, чому? В ім'я чого? Що ви робите? Навіщо, навіщо встаєте? Навіщо продовжуєте битися? Невже ви вірите в якусь місію чи вам просто страшно гинути? То в чому ж місія, можливо, ви відкриєте? Це свобода, правда, може бути, світ, чи ви боретесь за кохання? Ілюзії, містер Андерсон, чудасії сприйняття. Крихкі логічні теорії слабкої людини, яка відчайдушно намагається виправдати своє існування — безцільне та безглузде! Але вони, містер Андерсон, як і Матриця, настільки ж штучні. Тільки людинаможе вигадати нудне і неживе поняття - "любов"! Вам час це побачити, містере Андерсон, побачити і зрозуміти! Ви не можете перемогти, продовжувати боротьбу безглуздо. Чому, містере Андерсоне, чому ви наполягаєте?
— Тому що це мій вибір.

— Краще молись, щоб ми не мали другої зустрічі.
- І не буде...

- Матриця всюди. Вона  оточує нас. Навіть зараз вона  з нами поруч. Ти бачиш її, коли дивишся у вікно або вмикаєш телевізор. Ти відчуваєш її, коли працюєш, йдеш у церкву, коли сплачуєш податки. Цілий світ насунуто на очі, щоб сховати правду.
- Яку?
- Що ти тільки раб, Нео. Як і всі, ти від народження в ланцюгах. З народження у в'язниці, якої не почуєш і не торкнешся. У в'язниці для розуму.

- Все... нереально?
- Що є реальність? І як визначити її? Весь набір відчуттів: зорових, дотикових, нюхових – це сигнали рецепторів, електричні імпульси, сприйняті мозком.

— Знаю, мене важко зрозуміти...
— Ні, зовсім не складно. Ти збожеволів.