І взагалі я не вважаю війну пригодою. Своїм життям я готовий ризикувати, але вбивати при цьому інших немає.

Ох вже цей Нью-Йорк. Його й любиш, і ненавидиш. Все в ньому тисне на психіку - і хороше, і погане. Вічні перегони. Тут ти мчиш з гори, там твоя душа мчить кудись. Тут газет практично не читають. Забуваєш, що десь іде війна, люди вбивають один одного в джунглях. У Нью-Йорку розкриєш«Таймс», і тобі стає ніяково від того, що ти в безпеці, добре нагодований, спиш у м'якому ліжку; ти починаєш соромитися свого благополуччя. Надворі заглядаєш у обличчя людей і питаєш себе — як вони живуть з таким почуттям?

Будь вдячний долі за ті дари, що приносить ніч.

Я згортаюся, як квітка, при найменшому подуві вітру.

У мене є одна дивина - я люблю самостійно розпоряджатися собою.

Так влаштовано життя. Я лише виконую службовий обов'язок. Ми славимося об'єктивністю, її від нас і чекають. Ми консультанти з управління, а не Армія порятунку. Йдучи на роботу, ми залишаємо серця вдома.