Я намагалася зрозуміти, що відчула під час поцілунку, сподобався мені він чи я була обурена, але все, що я насправді могла згадати - це дотик губ Гейла і аромат апельсинів, яким все ще пахла його шкіра.
- Бідолашний Фінник. Ти, мабуть, перший раз у житті став несхожим на красеня?
- Що ж. Незвичайне відчуття. Ну, ти ж якось все життя терпіла.
— І ти прийшла, щоб що? Просити, щоб я помер?
- Я прийшла випити.
- О! Нарешті, питання з моєї частини.
— Моя люба, давай ми з тобою одразу домовимось: не брехати один одному. Що скажеш?
— Так, це заощадить час.
— А потім того ж дня на уроці музики вчителька запитала, хто знає«Пісня долини», і ти одразу підняла руку. Вчителька поставила тебе на стільчик і попросила заспівати. І я готовий присягнутися, що всі птахи за вікном замовкли, поки ти співала.
— Та гаразд, перестань, — кажу я, сміючись.
- Ні, це так. І коли ти закінчила, я вже знав, що любитиму тебе до кінця життя... А наступні одинадцять років я збирався з духом, щоб заговорити з тобою.
Є дороги, які потрібно пройти самотужки.
Я заплющую очі, але це не допомагає. У темряві вогонь горить ще яскравіше.
Знаю, що мені потрібен не вогонь Гейла, який підживлюється гнівом і ненавистю, а весняна кульбаба — символ відродження, обіцянка того, що, незважаючи на всі втрати, життя продовжується. Що все знову буде добре. І це може дати мені лише Піт. І коли він шепоче мені:
— Ти любиш мене. Правда чи брехня?
Я відповідаю:
- Правда.
- Отже, з п'яти років ти зовсім не звертав уваги на інших дівчаток?
- Нічого подібного. Я звертав увагу на всіх дівчаток. Просто для мене ти завжди була найкращою.
Спалахнуло полум'я! І якщо ми згоримо, ви згорите разом з нами!