— Це погана ідея...
— Не буває«поганих» ідей, бувають лише погано реалізовані чудові ідеї!

З тобою набагато веселіше, коли ти спиш.

- Вона має повне право ненавидіти мене, але вона допомогла Стефану врятувати мене.
– Чому ти такий здивований?
- Вона  зробила це заради тебе. А значить, десь поміж справою, ти вирішила... що я вартий порятунку. І я хотів... подякувати тобі. За це.

– Я хотіла попрощатися.
– Вже їдеш?
– Я знаю, що мені не раді.
- Не дуйся. Жінці твоїх років це не личить.
- Ауч.

— Тобі варто припинити це.
- Робити що?
— Вважати, що я буду добрим хлопцем, тільки тому, що про це мене просиш саме ти.

Можеш підказати мамі, що тіло Еммі лежить на дні яру зі зламаною спиною – це заощадить час.

Я люблю тебе, і тому я не можу бути з тобою егоїстом.

Слухай, з мене не дуже гарна нянька. І вибач, молочка з печивом у мене для тебе теж немає.

- Що ти тут робиш?
- Ховаюся від Керолайн...
- Чого це раптом?
— Мені потрібна перерва, вона  говорить більше, ніж я можу слухати.

— А потім я дізнаюся, що навіть не можу потрапити до себе додому, бо не можу ввійти у двері.
— Тебе мають запросити.
- Я знаю. Тільки живу один.
- Хаха, не пощастило. (— Я не можу потрапити до себе додому!
— Тебе маю запросити.
— Але я живу один!
— Стрімко...)