Людей не можна розкладати по поличках, як пошту при сортуванні — повія, домогосподарка, свята. Ми такі неоднозначні. Страхи, бажання, думки та ситуації постійно змінюють нас, ми текучи, як вода.

— Виглядає ідеально, — сказала вона.
Це слово мене лякало. Ідеально - значить, занадто добре, щоб бути насправді.

Їм теж подобалося ліпити мене на свій смак, але я вже знала... Я нерозчинна, як пісок у воді. Скільки завгодно розмішуйте, я завжди ляжу осадом на дно.

Ось моя спадщина - навичка скидати минуле життя, наче зміїну шкіру, винаходити нову правду для кожної нової сторінки, моральна амнезія.

Цієї хвилини мені стало ясно, чому люди пишуть гидоті на стінах чистеньких будиночків, дряпають цвяхами фарбу на нових автомобілях, б'ють вихованих дітей. Бажання знищити те, що ніколи не зможеш мати, лише природно.