Звичайно, не дуже приємно було усвідомлювати, що, якби ми не працювали саме на Міранду Прістлі, ці ж самі люди анітрохи не сумнівалися, що переїхали б нас на своїх лімузинах.

— Що тут взагалі не їдять?
— Так, відколи другий розмір став четвертим, а нульовим — другим.
- У мене шостий.
— А, старий чотирнадцятий.

Люди можуть прожити все життя і не побачити того, що побачиш ти за один цей рік.

Лілі була трохи надто дива, щоб хоч щось робити«як усі», але ми з нею чудово доповнювали один одного.

Я пішла прибрати у шафу ці чудові останки убієнних тварин.

- Ваш розмір. Вісім із половиною, вгадав?
— О, ви дуже добрі, але... я думаю, це дарма, Міранда бачила мене, вона  знає, як я виглядаю.
- А ви?