Букінгемський палац. Я борюся із спонуканням вкрасти попільничку.

— Не знав, що ти говориш по—сербськи.
— Вивчив. Проста мова. Слов'янське коріння, багато запозичень із турецької та німецької. Вистачило кілька годин.
— Втрачаєш форму.
— Вік, брате мій. Усі ми старіємо.

— І скільки ж разів він випадав із вікна?
— Точно не можу сказати. Я з рахунку збився.

Хочеш сховати дерево — сховати його в лісі.

— Місіс Хадсон, повернусь пізно, можливо, захочу їсти.
— Я домовласник, дорогий, а не хатня робітниця.
— Щось холодне підійде!

— Я принесла тобі ранковий чай. Зазвичай, ти ще спиш.
— Ви приносите мені чай уранці?
— А ти як гадаєш, звідки він береться?
— Не знаю. Я думав, це зрозуміле.

— У тебе армійський браунінг М-1 у кишені чи ти просто радий мене бачити?
— І те, й інше разом.

Вбиває не падіння, Шерлок, а приземлення.

- У тебе був секс?
- З чого ти взяла?
- Почула. В мене був.
- Як це відбулося?
- Випадкова необережність. Це так тішить. Недбалих людей легко зламати.
— Виходить, він не погоджувався?
- Він?
- Вона?
— Не звернула уваги у пориві пристрасті.

Інтуїція — не дрібниця. Це обробка даних настільки швидка, що її розум не сприймає.