— Та я розумію... але не можу піти, доки не поясню вам причини моєї відмови.
— Та чого тут пояснювати? Я вам дуже вдячна, одного не розумію, чим я вам не підійшла?
— Ні в чому, ангеле мій, я не знайшов у вас вади. Так, але ж це ви показали мені, що я вам не милий. Та як же я міг узяти вас після цього за дружину? Життя зі мною було б для вас мукою.
— Нас про це не питають.
— Та що ж ми, дикуни? У 18 столітті живемо...

Вам здається, що ви одягли чужі личини? Ні, ви їх зняли! Ви прийшли до мене у справжньому єстві!

— Летіла гуска, за ним гуска, за ним чверть гуска, за ним дві осьмушки гуски. Скільки гусей летіло?
— Півгуся не літають, півгуся на тарілці лежать.
- А-а! Так, та не так!

Щастя... Щастя – це метелик! Розумієте? Пурхає, сяде на плече — і бійся його злякати, бережи його. А схопи його грубими руками — нема  метелика. Один порох.

- Де Ванька?
- Я тут! Ось яйце знесу! Дивись, Олексійовичу! Цей спритний півник — задира, бешкетник, видно з мічманів, а цей — смирний, арапського роду.
- Ну і що ця алегорія означає?
— А те, що мічман Говоров з дурості своєї Ібрагімку на дуель викликав.
- Знайти Говорова!
- А що мене шукати? Ось він я!
- Ти Ібрагіма на дуель викликав?
— Викликав, Пане! Тільки він відмовився.
- Відмовився? Це мені безчестя... Я ж першої роти Преображенського полку капітан, він же в роті тієї — поручик. Прийде мені за свого субалтерна виклик приймати. Де будемо битися? Якою зброєю?
- Бог  з тобою, Государю! Я не стану...
- Дуельнийстатус забув? Буде яка персона іншу персону на дуель викличе, а сама від цієї дуелі ухилиться, таку персону палицями гнати з двору, як останню шельму! Так шельма ти і є! А палиця при мені!

— Прочитав про Македонського, царя Олександра. Яка висока доля, які подвиги творив! А я, як тарган, сиджу за грубкою, щи варю.
— Тарган, мон шер, щей не варить. Та й ти тиждень уже не варив.