І ось я стою на трапі і виглядаю франтом у твоєму пальті. І все чудово: я збираюся зійти. Рішуче. Без вагань. Мене зупинило не те, що я побачив, Максе, далеко не це, ти розумієш, а те, чого я не побачив. У цьому величезному місті було все, крім краю. Його не було. Я так і не побачив, куди все йде і де все кінчається.
Хлопець, який бачить Америку, першим є на кожному судні.
І не думайте, що це випадковість. Або оптичний обман.
Це доля. Це ті люди, які завжди мали цей момент надрукованим у їхньому житті.
Навіть коли вони були ще дітьми можна було зазирнути в їхні очі, і якщо ви вдивитеся досить уважно, ви вже тоді зможете побачити її, Америку.
І я бачив Америку багато разів.
Я віддався своїй фантазії та спогадам. Буває, що це єдине, що тобі залишається робити, щоб урятуватися, — нічого іншого. Жалюгідний фокус, але спрацьовує завжди.
Чому? Ті, хто живе на землі, страждають цим питанням. Взимку вам потрібно тепло, потім приходить літо, ви зі страхом чекаєте зими. Тому ви у вічному русі, у постійному пошуку притулку, де весь час літо.
Взимку він особливо красивий. А у березні все залежить від часу доби. Коли найменше очікуєш, раптом туман лягає... Біла пелена висить над вуличними ліхтарями, покриваючи все молочною плівкою... Чарівно... Він без попиту заповзає в будинки, загортає дерева... Біля собору святого Луїса пропадають куполи, а біля людей, що проходять повз голови, прямо від шиї... Все розчиняється... Бачиш, як площею йдуть безголові тіла і перемовляються:«Привіт, любий, як справи? Як мама та інші?» Жаль, це триває недовго...
Ось піаніно. Клавіатура починається та закінчується. Клавіш лише 88. Вони не нескінченні. Ти нескінченний, і нескінченна та музика, яку ти витягуєш із клавіш. Мені це подобається, тільки так я можу жити. І ось я спускаюся трапом і бачу нескінченну кількість клавіш. Мільйони та мільярди! І їм немає кінця та краю! А якщо клавіатура нескінченна, то ти не зможеш творити на ній музику. Ти сів за свій рояль, це рояль Бога... Тисячі вулиць. Просто голова кругом іде! Як вибрати одну вулицю? Одну жінку? Один будинок? Один клаптик землі? Один краєвид за вікном та один шлях до смерті? Ти можеш виплеснути своє щастяза борт корабля, але межі роялю цього не дозволять! Я навчився жити у цих межах. Суша – надто велике судно для мене. Занадто довга подорож. Занадто красива жінка. Занадто сильні парфуми. Цю музику я не вмію грати. Я ніколи не зможу зійти з корабля.
Справжня причина того, що тебе тягне на берег... Дівчина.
... не все втрачено і життя не скінчилося, поки у тебе є хороша історія і друг, якому її можна розповісти.