— Буде боляче.
— Я буду кричати.
— Буде дуже боляче.
— Я голоситиму голосно.

— Тобі нема чого сказати на свій захист?
— Лише одне, я цього не робив. Я не вбивав Джоффрі, але мені шкода, що цього не зробив. Бачити, як вмирає ваш злісний бастард, мені було приємніше, ніж ласки тисячі брехливих повій. Шкода, що я не та чудовисько, якою ви мене вважаєте. Шкода, що я не маю  отрути для всіх вас. Я б з радістю віддав життя, щоб подивитися, як ви корчитеся.

— Пес намагався мене продати, але був поранений у поєдинку. Він благав мене вбити його, але я відмовилася. І лишила його в горах вмирати. Мені хотілося, щоб він страждав. Я його ненавиділа. Ненавиділа! Це не брехня!
— Дівчинка бреше мені, багатоликому богу, собі.

Я помщуся тобі за це. Колись, у хвилини спокою та щастя, ти раптом відчуєш смак попелу в роті. І зрозумієш, що борг сплачено.

Поняття у тому, кого можна любити згодом змінюються. Незмінний лише наш потяг до тих, кого ми бажаємо.

Якщо тебе не вбив мій суп, то тебе нічого не вб'є.

- А як Ви спите?
— Як і всі інші, мабуть.
— Ви стільки побачили, стільки жахливого.
- Так. Але я побачив і гарне. Хоч і не так багато.
— Але як можна заснути, тримаючи такі речі у пам'яті.
- Ти нічого не бачила. Я вже постарався.
— Коли я заплющую очі, я бачу їх. Їх усіх. Як вони стоять там. Джоффрі, королева та моя сестра.
— Знаєш, у нас із тобою є дещо спільне. Правда. Я був, напевно, на пару років старший за тебе, коли мого брата закололи в серціу мене на очах. Той, хто його проткнув, не був злим чоловіком. Віллем. Так його звали. Він втік, ніхто й сплюнути не встиг. А я стояв там і дивився, як вмирає мій брат. Але ось що цікаво: зараз я вже не можу згадати обличчя мого брата. А Віллем... О так, він був красенем. Рівні білі зуби, блакитні очі, підборіддя з ямочкою, що так подобаються дівкам. Я думав про нього, коли працював, коли пив і навіть коли сра. Дійшло до того, що я повторював його ім'я щоночі перед сном. Віллем, Віллем. Немов молитву. І одного разу Віллем повернувся назад у місто. Я так глибоко всадив сокиру в його череп, що з нею його й поховали. Кінь Віллема довіз мене до стіни, і з того часу я ношу чорне.

Знайте свої сильні сторони, використовуйте їх мудро, і одна людина може коштувати десять тисяч.

— Не варто ображати тих, хто вищий за тебе.
— Тоді мені нікого не можна ображати.

- Я не люблю загрози.
— Хто вам загрожує?
- Я не Нед Старк, і розумію правила цієї гри.
— Нед Старк був людиною честі.
— А я ні. Будете мені загрожувати, я скину вас у море.