Відносини це не завжди просто. Люди розлучаються не просто так. Відносини просто так не закінчуються. Ми всі хочемо бути коханими, бути щасливими. Чому ми не такі? Ми стаємо умільцями з руйнування свого щастя, почуваємося, хоча, по суті, це наш вибір.
Не бійтеся робити помилки, спотикатися і падати, найчастіше найбільшу нагороду приносить те, що найбільше нас лякає. Може, ви досягнете всього, чого хочете, а може навіть більше, ніж уявляли собі. Хто знає, куди приведе вас життя, шлях довгий, і в результаті сама подорож і є ціль.
Рано чи пізно кожен вибирає свій шлях, іноді ти не озираєшся, а іноді життя змушує озирнутися назад.
Ти як сортир на вокзалі — зламаний і сповнений лайна.
Я думав над цим станом щастя, і мені здається, люди губляться, коли думають про щастя як про кінцеву мету. Ми завжди думаємо, що якось будемо щасливі: купимо цю машину або отримаємо цю роботу... або в нашому житті з'явиться така людина, яка все змінить. Але щастя - це настрій, це стан, а не кінцева мета. Це як бути втомленим чи голодним... воно не вічне, воно приходить і йде, і це нормально. І на мій погляд, якби люди розуміли це, вони б частіше відчували щастя.
Розбираюсь із чужими проблемами, а свої колекціоную.
Люди такі ліниві: замість того, щоб змінюватись самим, вони купують книги.
Закохуватися легко, але любити все життя — це вже диво.
Ті, хто думає, що ти цього не впораєшся — не ті люди, що потрібні тобі в житті.
Час все лікує, хочете ви цього чи ні. Час все забирає, залишаючи наприкінці лише темряву. Іноді в цій темряві ми зустрічаємо один одного, іноді втрачаємо їх там знову.