— Машинам невідомі емоції.
— Кохання — не емоція. Кохання для нас — це зв'язок двох суб'єктів... Здається, ви теж закохані. На що ви підете, щоби не зруйнувати зв'язок з тим, кого любите?
- На все.
— У такому разі ви опинилися тут з тієї ж причини, що привела і мене.
Відчуваєте, містере Андерсон? Ось вона, смерть. Ось вона... Я повинен вам подякувати, адже зрештою саме на вашому прикладі я зрозумів, у чому сенс будь-якого життя. У тому, що вона колись закінчиться.
Бачили б ви себе, містере Андерсон. Сліпий месія... Ви символ свого вигляду, містере Андерсон. Безпорадні, жалюгідні люди. Вони тільки й чекають, щоб їх позбавили мук.
Печиво хоче кохання, як і всі інші.
— Якщо пощастить, то там буде хлопець, який перевіряє, чи немає зброї.
— А як не пощастить?
— То молодиків буде багато.
- Архітектор попередив, що якщо я не повернуся до джерела - опівночі Зіон буде зруйнований.
- Перестань. Ми з тобою не можемо передбачити наслідків нашого вибору, а наслідків самого існування вибору.
- Чому?
— Він не знає, що означає саме поняття — вибір.
Шість годин тому я казала Міровінгіану, що піду за тобою куди завгодно і все за тебе віддам. Знаєш, що змінилося за ці шість годин? Нічого!
Містер Андерсон, із поверненням. Нам вас не вистачало.
— Чому, містере Андерсон, чому? В ім'я чого? Що ви робите? Навіщо, навіщо встаєте? Навіщо продовжуєте битися? Невже ви вірите в якусь місію чи вам просто страшно гинути? То в чому ж місія, можливо, ви відкриєте? Це свобода, правда, може бути, світ, чи ви боретесь за кохання? Ілюзії, містер Андерсон, чудасії сприйняття. Крихкі логічні теорії слабкої людини, яка відчайдушно намагається виправдати своє існування — безцільне та безглузде! Але вони, містер Андерсон, як і Матриця, настільки ж штучні. Тільки людинаможе вигадати нудне і неживе поняття - "любов"! Вам час це побачити, містере Андерсон, побачити і зрозуміти! Ви не можете перемогти, продовжувати боротьбу безглуздо. Чому, містере Андерсоне, чому ви наполягаєте?
— Тому що це мій вибір.
Я вдячна тобі за кожну мить, проведену поряд...