- Сімбельміні. Вони завжди росли на могилах моїх предків... а тепер ними вкрита могила мого сина. Горе мені жити в ці чорні дні... Молоді гинуть, а люди похилого віку доживають свій вік. І тепер мені доведеться побачити останні дні свого роду...
— Смерть Теодреда — не на твоїй совісті.
— Не треба батькам ховати дітей.

— Вмієш поводитись з мечем...
— Наші жінки давно засвоїли: якщо не володієш мечем, то загинеш від нього. Я не боюся смерті, болю.
— А чого ти боїшся, пані?
- Клітини. Сидіти за ґратами поки що звичка і старість не змусять змиритися, і поки що всі мрії про подвиг не стануть порожніми спогадами.
- Ти дочка королів. Войовниця Рохана. Не вірю, що на тебе чекає така доля.

До серця холод пробере,
Вдалині від дому - темрява і лід.
Не вір же мандрівник нікому,
Коли ти йдеш через пітьму... Не видно шлях якщо сховалося світло,
Місяць не світить, сонця немає...

Що ближче ми до небезпеки, то далі від біди.