Яка це розкіш — будь-якої хвилини мати можливість обійняти кохану людину.

— Але ви здається цілком щасливим, — тихо сказала вона.
— Здаватися і бути — не одне й те саме. Чи тобі цього не знати.

- Закохалася? Та ви ж познайомилися всього пару тижнів тому!
— Яка різниця, адже на це потрібна одна мить.

- Сьогодні чудова погода, Холлі. Чому б тобі не пройти? Подихаєш свіжим повітрям.
- Ну так, мабуть. — Знову вона  про свіже повітря, ніби він панацея від усіх її бід.

В глибині душі вона  знала, що нічого страшного з нею не станеться. Вона  не збожеволіє і не накладе на себе руки. Якось настане день, коли вона  знову відчує себе щасливою. Потрібно було лише дожити до цього дня.

Зі мною... по-різному — я самотня. Я втомлена. Я сумна. Я весела. Я щаслива. Я нещасна. Зі мною щодня по -різному. Але, я сподіваюся, "зі мною все гаразд" - це теж про мене.

— Говорять, час лікує, — усміхнувся він.
- Ну так, кажуть, - похмуро відповіла Холлі. — І ще радять пити якомога більше чаю.

Пам'ятай про те , що було між нами, але не бійся йти далі.

Смерть робить винятків. Забирає раз і назавжди.

Говорять, ніщо не триває вічно, але я твердо вірю, що для деяких людей любов безсмертна.