Аутисти через саму природу свого захворювання важко піддаються зовнішнім впливам. Вони приречені на ізоляцію і, отже, оригінальність. Їхній спосіб бачення світу, якщо вдається його розглянути, зазвичай виявляється вродженим і йде зсередини. Спілкуючись з ними, я незмінно приходжу до думки, що вони є якоюсь окремою расою — дивним і оригінальним підвидом людства, кожен представник якого повністю замкнутий на себе.

Тварини теж страждають на різні розлади, але тільки у людини хвороба може перетворитися на спосіб буття.

Гете пише, що«спочатку була дія». Це, можливо, справедливо для ситуацій етичного та екзистенційного вибору, але рішуче не годиться для проблем, що стосуються витоку руху та сприйняття. Однак і тут зазвичай відбувається щось несподіване: перший крок, перший рух, перший погляд, перший імпульс – як грім серед ясного неба, з нізвідки, з хаосу та безглуздості. "Спочатку був імпульс". Не дія чи рефлекс, а імпульс – щось елементарніше і водночас більш загадкове, ніж дія і рефлекс.

Мозок, безумовно, є машиною і комп'ютером..., проте складові наше життя і буття ментальні процеси мають не тільки механічну і абстрактну, а й особистісну природу і, поряд з класифікацією і категоризацією, включають також судження і почуття.

Виявилося, що він чув усіх своїх знайомих:
— У клініці я обнюхував все по-собачому, і варто було мені потягнути носом повітря, як я не дивлячись, дізнавався два десятки пацієнтів, що знаходилися в приміщенні. У кожного — своя нюхова фізіономія, своє складене із запахів обличчя, набагато живіше, хвилююче, дурманливе, ніж звичайні видимі обличчя.
Йому вдавалося як собаці, вчути навіть емоції - страх, задоволення, сексуальне збудження. Будь-яка вулиця, кожен магазин мали свої аромати — за запахами він міг наосліп безпомилково орієнтуватися в Нью-Йорку.

Ніколи не скаржачись на самотність, він виглядав страшенно самотнім, жодного разу не нарікаючи на тугу, здавалося, завжди сумував.