Плакати непогано, поки ти плачеш, але рано чи пізно сльози закінчуються і тоді треба вирішувати, що робити.

Ми не маємо права знати, що було б, але ми можемо змінити майбутнє.

— Інші тебе також побачать? - Запитала Люсі.
— Спочатку ні, — сказав Аслан. - Пізніше; з огляду на обставини.
— Але ж вони мені не повірять! - Вигукнула Люсі.
— Це не має значення, — відповів Аслан.
— Ой-ой, — сказала Люсі. — А я так раділа, що знайшла тебе. Я думала, що ти дозволиш мені залишитися. Думала, ти загарчав, і всі вороги жахнуться як раніше. А тепер так страшно.
— Тобі важко зрозуміти, мале, — сказав Аслан, — але ніщо ніколи не відбувається так, як було.

Від того, що ти за людина і звідки дивишся, залежить, що побачиш і почуєш!

Ось чому, виявляється, ви уявили себе королевою: бо вас призначили катом.

Ти сумніваєшся, отже, ти готовий.

Заснувши на драконячих скарбах з жадібними, драконячими думками в душі, він і сам став драконом.

Король повинен дотримуватися закону, тому що тільки закон і робить його королем.

Їхня в'язниця всередині них, і тому вони у в'язниці.

Дитинство ми витрачаємо даремно, бажаючи стати дорослими, а коли виростемо, витрачаємо все життя на те, щоб не постаріти.