Фізика - це вузька стежка над прірвами, недоступними людській уяві. Це збори відповідей на деякі питання, які ми ставимо світові, а світ відповідає нам — з умовою, що ми не будемо ставити йому інших питань, про які волає здоровий глузд. Що таке здоровий глузд? Те, що містить інтелект, заснований на тих самих почуттях, що у мавп. Інтелект, який пізнає світ відповідно до законів, сформованих у його земній біологічній ніші. Але світ поза цієї ніші, цього розсадника розумних людиномавп, має особливості, які не можна взяти в руку, побачити, вкусити, почути, обмацати і, таким чином, освоїти.

— Якби ви стояли в переповненому рятувальному човні, а тонучі, для яких не залишилося місця, хапалися б за борти, через що човен міг би перевернутися, ви обрубували б їм руки. Правда?
- Боюся, що так. Якби не було іншого порятунку.
- У цьому різниця між нами.

Для людини не дуже добре до кінця розбиратися у власному устрої, тілесному та духовному. Це робить видимими межі людських можливостей, а люди переносять це тим гірше, ніж вони обмежені в прагненнях.

Зведення низки невідомих до спільного невідомого знаменника — це придбання, а не втрата інформації.

Коли ми відвертаємось від світу, світ не зникає. Де думка, там і жорстокість. Вони ходять парою. Це доводиться прийняти, якщо не можна змінити.

Чи можна назвати прогресом науки таку ситуацію, коли спеціалізація дробить будь-яку діяльність — пізнавальну, творчу, інтелектуальну, творчу, тож у будь-якій спеціальності кожен дедалі глибше орає свою дедалі меншу ділянку? Якщо машини роблять розрахунки швидше та краще, ніж жива істота, навіщо йому рахувати? Якщо системи фотосинтезу створюють їжу більш різноманітну та здорову, ніж хлібороби, пекарі, кухарі, кондитери, навіщо обробляти поля та займатися помелом борошна чи хлібопеченням? Чому ж цивілізація при такому соціалізмі не розсилає на всі боки неба рецепти власної досконалості та комфортності? Але навіщо їй це, власне, робити, коли вона  взагалі вже не існує як спільнота ненаситних шлунків та умів.