Молоде щастя завжди незряче.

Травою заростають могили, — давністю заростає біль. Вітер зализав сліди тих, що пішли, — час залиже і кров'яний біль, і пам'ять тих, хто не дочекався рідних і не дочекається, тому що коротке людське життя і не всім нам судилося витоптати трави...

Як пахне волосся у цих діточок! Сонцем, травою, теплою подушкою та ще чимось нескінченно рідним. І самі вони – це тіло від плоті його, – як крихітні степові птахи…

У ладній постаті її й в обличчі була та гаснуча, ущербна краса, якою неяскраво світиться жінка, що прожила тридцяту осінь. Але в глузливих холоднуватих очах, у рухах вона  ще зберігала невитрачений запас молодості. Обличчя її з м'якими, привабливими у своїй неправильності рисами було, мабуть, найпересічнішим. Лише один контраст різко впадав у вічі: тонкі смагляво червоні розтріскані, гарячі губи. Вона  охоче сміялася, але в посмішці її прозирало щось завчене.

Пишу і сам собою захоплююся: до чого яскраво поєднувалися в мені всі найкращі почуття найкращих людей нашої епохи. Тут вам і ніжно-палка пристрасть, і«голос розуму твердий». Вінегрет чеснот крім інших переваг.

Вона мене виснажує. Я спустошений фізично і нагадую голе соняшникове стебло. Це не баба, а вогонь із димом.

Кожен дурень по-своєму божеволіє.

Життя змусить розібратися, і не тільки змусить, а й силоміць штовхне на якийсь бік.

На чорному тлі відтала землі, завжди привабливіше і яскравіше біліє шматочок снігу.

Мені весело і добре тому, що день, підсинений безхмарним небом, теж веселий і добре ; тому, що на душі ось такий самий синій спокій і чистота. Мені радісно, ​​і більше нічого не хочу.