Є люди, про розум яких можна правильно судити з їхнього голосу та сміху.

Про неосяжну глибину і безмежність неба можна судити тільки на морі та в степу вночі, коли світить місяць.

— Що я роблю? — перепитав Соломон і знизав плечима. — Те саме, що й усі… Ви бачите: я лакей. Я лакей у брата, брат лакей у проїжджаючих, проїжджаючі лакеї у Варламова, а якби я мав десять мільйонів, то Варламов був би в мене лакеєм.
— Тобто чому ж він був би в тебе лакеєм?
- Чому? А тому, що немає такого пана чи мільйонера, який через зайву копійку не став би лизати рук у жида оксамитого. Я тепер жив пархатий і жебрак, всі на мене дивляться, як на собаці, а якби в мене були гроші, то Варламов переді мною ламав би такого дурня, як Мойсей перед вами.

Коли довго, не відриваючи очей, дивишся на глибоке небо, то чомусь думки та душа зливаються у свідомість самотності. Починаєш почуватися непоправно самотнім, і все те, що вважав раніше близьким і рідним, стає нескінченно далеким і таким, що не має ціни.