— Поглянь у скло, Гердо, — сказав він.
Кожна сніжинка здавалася під склом значно більше, ніж була насправді, і була схожа на розкішну квітку або десятикутну зірку. Це було так гарно!
- Бачиш, як хитро зроблено! - сказав Кай. — Набагато цікавіше за справжні квіти! І яка точність! Жодної неправильної лінії! Ах, якби тільки вони не танули!
Снігова королева ще раз поцілувала Кая, і він забув і Герду, і бабусю, і всіх домашніх.
…захотілося їм дістатись і до неба. Чим вище вони піднімалися, тим дужче кривлялося дзеркало, так що вони ледве утримували його в руках. Але ось вони злетіли дуже високо, як раптом дзеркало так перекорегло від гримас, що воно вирвалося в них з рук, полетіло на землю і розбилося на мільйони, більйони осколків, і тому сталося ще більше лиха. Деякі осколки, з піщинку завбільшки, розлітаючись по білому світлу, потрапляли людям у вічі, та так там і залишалися. А людина з таким уламком в оці починала бачити все навиворіт або помічати в кожній речі тільки погане — адже кожен уламок зберігав властивість усього дзеркала. Деяким людям уламки потрапляли прямо в серце, і це було найстрашніше: серце робилося як шматок льоду. Були серед уламків і великі — їх вставили у віконні рами, і вже в ці вікна не варто було дивитися на своїх добрих друзів. Нарешті, були й такі уламки, які пішли на окуляри, і погано було, якщо такі окуляри одягали для того, щоб краще бачити та правильно судити про речі.
Я знаю, що ти можеш зв'язати однією ниткою всі чотири вітри.
— Сильніше, ніж вона є, я не можу її зробити. Не бачиш хіба, яка велика її сила? Не бачиш, що їй служать і люди та звірі? Адже вона боса обійшла півсвіту! Не в нас позичати їй силу, її сила в її серці, у тому, що вона безневинна мила дитина.
Поцілунок її був холодніший за льоду, він пронизав його наскрізь і дійшов до самого серця, а воно й без того вже було наполовину крижаним.