Ганс Крістіан Андерсен. Сніжна королева

…захотілося їм дістатись і до неба. Чим вище вони піднімалися, тим дужче кривлялося дзеркало, так що вони ледве утримували його в руках. Але ось вони злетіли дуже високо, як раптом дзеркало так перекорегло від гримас, що воно вирвалося в них з рук, полетіло на землю і розбилося на мільйони, більйони осколків, і тому сталося ще більше лиха. Деякі осколки, з піщинку завбільшки, розлітаючись по білому світлу, потрапляли людям у вічі, та так там і залишалися. А людина з таким уламком в оці починала бачити все навиворіт або помічати в кожній речі тільки погане — адже кожен уламок зберігав властивість усього дзеркала. Деяким людям уламки потрапляли прямо в серце, і це було найстрашніше: серце робилося як шматок льоду. Були серед уламків і великі — їх вставили у віконні рами, і вже в ці вікна не варто було дивитися на своїх добрих друзів. Нарешті, були й такі уламки, які пішли на окуляри, і погано було, якщо такі окуляри одягали для того, щоб краще бачити та правильно судити про речі.

Цитата з книги Сніжна королева, автор Ганс Крістіан Андерсен