Той, хто здається на милість іншого, як солдат у полон, повинен наперед відкинути будь—яку зброю. А якщо у нього немає  жодного захисту проти удару, йому важко втриматися хоча б від того, щоб не питати, коли цей удар обрушиться.

Люди здебільшого тікають від своїх страждань у майбутнє. На дорозі часу вони проводять уявну межу, за якою їхнє нинішнє страждання перестає існувати.

Він мріяв вийти геть зі свого життя, як виходять із квартири на вулицю.

Людина, яка мріє залишити місце, де вона живе, явно нещаслива.

Вона відчувала непереборне бажання сказати йому, наче найбанальніша з усіх жінок: Не відпускай мене, тримай мене біля себе, укрий мене, зроби мене своєю рабинею, будь сильним! Але це були слова, які вона  не могла і не вміла вимовити. Випустивши його з обіймів, вона  тільки й сказала: — Я дуже рада, що я з тобою. — Це було найбільше, що вона вміла сказати за її стриманої вдачі.

Немає нічого тяжчого, ніж співчуття. Навіть власний біль не такий тяжкий. Як біль співчуття до когось, біль за когось, біль, багато разів помножений фантазією, продовжений сотнею відлуння.

Бути жінкою для Сабіни – доля, яку вона  не обирала. А те, чого ми не обираємо, не можна вважати ні нашою заслугою, ні нашим невезінням.

Вона ніколи не задавалася питаннями, які мучать людські пари: він любить мене? Чи любив він когось більше за мене? Він любить мене більше, ніж я його? Можливо, всі ці питання, які звертають до кохання, вимірюють його, вивчають, перевіряють, допитують, мало не в зачатку і вбивають його. Можливо, ми не здатні любити саме тому, що прагнемо бути коханими, тобто хочемо чогось (кохання) від іншого, замість того, щоб віддавати йому себе без жодної користі, задовольняючись лише його присутністю.

Вона заснула. Він нахилився до неї. Її гарячкове дихання почастішало, пролунав слабенький стогін. Він притулився лицем до її обличчя і почав шепотіти їй у сон втішні слова. Незабаром він помітив, що її подих заспокоюється, і її обличчя мимоволі піднімається до його обличчя. Він чув з її рота ніжне пахощі жару і вдихав його, наче хотів наповнитися довірливістю її тіла. І раптом він уявив, що вона вже багато років у нього і що вона  вмирає. Їм відразу ж опанувало виразне відчуття, що її смерті не винесе. Ляже біля та захоче померти разомз нею. Розчулений цим уявним чином, він закопався обличчям у подушку поруч із її головою і залишався так довгий час.

Попереду була брехня, а позаду незрозуміла правда.