Мілан Кундера. Нестерпна легкість буття

Вона заснула. Він нахилився до неї. Її гарячкове дихання почастішало, пролунав слабенький стогін. Він притулився лицем до її обличчя і почав шепотіти їй у сон втішні слова. Незабаром він помітив, що її подих заспокоюється, і її обличчя мимоволі піднімається до його обличчя. Він чув з її рота ніжне пахощі жару і вдихав його, наче хотів наповнитися довірливістю її тіла. І раптом він уявив, що вона вже багато років у нього і що вона  вмирає. Їм відразу ж опанувало виразне відчуття, що її смерті не винесе. Ляже біля та захоче померти разомз нею. Розчулений цим уявним чином, він закопався обличчям у подушку поруч із її головою і залишався так довгий час.

Цитата з книги Нестерпна легкість буття, автор Мілан Кундера