Наше століття, століття, переважно легковажне. Все молодо, недосвідчено, дай то спробую, інше спробую, то перероблю, інше зміню. Змінювати легко. Ось візьму і поставлю всі меблі нагору ногами, от і зміна. Але де ж, я вас питаю, вікова мудрість, вікова досвідченість, яка поставила меблі саме на ноги?

О боги! Не прошу від вас промов мистецтва;
Але дайте нині мені мову душі та почуття!

Ми самі винні: не вміємо говорити, не вміємо заявляти своїх думок. Ми мовчимо та скаржимося.

Так, ми кудись ідемо, кудись ведуть нас; але ні ми не знаємо — куди, ні ті, що нас ведуть. І чим усе це скінчиться?

Якщо ви бачите, що розумна людина бідно одягнена, живе в поганій квартирі, їде на поганому візнику - це вас не вражає, не коле вам очей, так і потрібно, це йде до розумної людини. Але якщо ви бачите молодого красеня, бідно одягненого, це боляче, цього не повинно бути і не буде, ніколи не буде!