Габріель Гарсіа Маркес. Кохання під час чуми
Дай йому відповідь«так». Навіть якщо вмираєш від страху, навіть якщо потім покаєшся, тому що будеш каятися все життя, якщо зараз відповиш йому« ні».
Дай йому відповідь«так». Навіть якщо вмираєш від страху, навіть якщо потім покаєшся, тому що будеш каятися все життя, якщо зараз відповиш йому« ні».
Усміхайся, не приноси біді задоволення.
Ніколи до того моменту не усвідомлювала вона так ясно тяжкість і величезність драми, яку сама породила, коли їй виповнилося вісімнадцять, і яка мала переслідувати її до самої смерті. І вона заплакала, заплакала вперше з того дня, як трапилося це лихо, і плакала одна, без свідків, бо тільки так вона й уміла плакати.
Те небагато, що відомо в медицині, відомо лише небагатьом медикам.
... людина знає, коли починає старіти, бо саме тоді вона починає бути схожою на свого батька.
Легко здобуте щастя не може тривати довго.
Не вірю в пристойних жінок, котрі не вміють грати на піаніно.
Людям, яких люблять, варто було б помирати разом із усіма їхніми речами.
Той, хто не має пам'яті, робить її з паперу.
Так було завжди: запах гіркого мигдалю наводив на думку про нещасне кохання.